Студентка из Горловки Марина Ятченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра!...»

2014 рік. Я студентка 4 курсу, саме в цьому році я закінчую інститут, отримую диплом бакалавра. Неймовірна радість, перше досягнення в моєму житті, перший крок в майбутню професію. Все немов в казці. Як завжди, я прокидаюся о сьомій ранку, роблю собі чай і вмикаю телевізор. Саме за допомогою телебачення я як і мільйони людей в Україні дізнаюся,що відбувається в світі і на моїй Батьківщині зокрема.

Все ніби як завжди, десь проходять мітинги, десь з промовами виступають президенти різних країн. Раптом я чую,студенти мітингують за проведення освітніх реформ і підвищення стипендій. Я всіма думками підтримую цих студентів,а як же інакше ,я також студент. Збираюся в інститут. Поки їду в автобусі,читаю новини в Інтернеті. В Яндексі пишуть: Україна збирається вступати в ЄС. Думаю як добре,європейські стандарти,підвищення заробітних плат,стипендій тощо. Ввечері слухаю промову президента України: «Ми вступаємо в ЄС, життя в Україні поліпшиться, чекають неймовірні зміни…» Задумуєшся,та ніби й так непогано,але все ж таки хотілося б краще. Наступного дня, в новинах знову чую «Україна не може визначитися де їй буде краще чи в ЄС, чи в митному союзі з Росією». Всі чекають. Студенти мітингують. Разом зі студентами на арену виходять прості українці. І все починається спочатку. В Яндексі знову нові повідомлення: «Україна в ЄС не вступає» Замислюєшся,що взагалі відбувається. Студентів не слухають, людей не бачать і не чують. Як так ми ж живемо в демократичній країні? Щодня слухаємо, все для людей, для кращого майбутнього нашої країни. Чому ж тоді все виходить навпаки?

 Саме з цих подій почалася нова історія в незалежній і суверенній державі Україні. Вже як 4 місяці ми спостерігаємо за тим, що відбувається в нашій Батьківщині. Мітинги, барикади, боротьба, смерть, зміна влади і багато чого іншого. Одним словом справжня війна. Як страшно навіть чути це жахливе слово. Чомусь коли читав про це з підручників, якось цього не розумів, а коли бачиш це своїми очима, якось моторошно. Все - влади більше нема,стабільності також. Що робити? Хто допоможе? Брат на брата. Як так? Чому раптом моя єдина Україна, перетворилася на велику руїну. Відразу постає питання, хто в цьому винен. Відповідь лише одна, ті хто представляє наш народ є гарантом наших прав і свобод -українська влада.  2 табори - захід і схід. Ніхто навіть чути один одного не хоче. Люди починають жартувати: «Хочеш втратити друзів і родину, поговори з ними про політику в Україні». Смішно? Чи не так? А з іншої сторони болісно, болісно за людей, за країну. Кожного дня тільки й чуємо схід-захід, одні-інші, патріоти- бандюки. Хочеться критачи, як так ми однакові, ми єдині, ми живемо в одній країні. Схаменіться, ми живемо не для влади ,а для себе, для наших батьків і дітей. Ми не вибираємо собі Батьківщину. Щоб побудувати гарну країну треба змінити стереотипи. Не важливо з якого ти куточка України, важливо, що ти готов зробити для своєї неньки.

Наша душа, душа українців залишиться з нами назавжди, Справжнім українцем повинен бути кожен із нас…бо наша країна лише одна, втративши її, ми втратимо себе….

Украина Горловка студентка ,блог Украина Единая Марина Ятченко
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции

Комментарии