Студентка из Горловки Марина Ятченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра!...»

2014 рік. Я студентка 4 курсу, саме в цьому році я закінчую інститут, отримую диплом бакалавра. Неймовірна радість, перше досягнення в моєму житті, перший крок в майбутню професію. Все немов в казці. Як завжди, я прокидаюся о сьомій ранку, роблю собі чай і вмикаю телевізор. Саме за допомогою телебачення я як і мільйони людей в Україні дізнаюся,що відбувається в світі і на моїй Батьківщині зокрема.

Все ніби як завжди, десь проходять мітинги, десь з промовами виступають президенти різних країн. Раптом я чую,студенти мітингують за проведення освітніх реформ і підвищення стипендій. Я всіма думками підтримую цих студентів,а як же інакше ,я також студент. Збираюся в інститут. Поки їду в автобусі,читаю новини в Інтернеті. В Яндексі пишуть: Україна збирається вступати в ЄС. Думаю як добре,європейські стандарти,підвищення заробітних плат,стипендій тощо. Ввечері слухаю промову президента України: «Ми вступаємо в ЄС, життя в Україні поліпшиться, чекають неймовірні зміни…» Задумуєшся,та ніби й так непогано,але все ж таки хотілося б краще. Наступного дня, в новинах знову чую «Україна не може визначитися де їй буде краще чи в ЄС, чи в митному союзі з Росією». Всі чекають. Студенти мітингують. Разом зі студентами на арену виходять прості українці. І все починається спочатку. В Яндексі знову нові повідомлення: «Україна в ЄС не вступає» Замислюєшся,що взагалі відбувається. Студентів не слухають, людей не бачать і не чують. Як так ми ж живемо в демократичній країні? Щодня слухаємо, все для людей, для кращого майбутнього нашої країни. Чому ж тоді все виходить навпаки?

 Саме з цих подій почалася нова історія в незалежній і суверенній державі Україні. Вже як 4 місяці ми спостерігаємо за тим, що відбувається в нашій Батьківщині. Мітинги, барикади, боротьба, смерть, зміна влади і багато чого іншого. Одним словом справжня війна. Як страшно навіть чути це жахливе слово. Чомусь коли читав про це з підручників, якось цього не розумів, а коли бачиш це своїми очима, якось моторошно. Все - влади більше нема,стабільності також. Що робити? Хто допоможе? Брат на брата. Як так? Чому раптом моя єдина Україна, перетворилася на велику руїну. Відразу постає питання, хто в цьому винен. Відповідь лише одна, ті хто представляє наш народ є гарантом наших прав і свобод -українська влада.  2 табори - захід і схід. Ніхто навіть чути один одного не хоче. Люди починають жартувати: «Хочеш втратити друзів і родину, поговори з ними про політику в Україні». Смішно? Чи не так? А з іншої сторони болісно, болісно за людей, за країну. Кожного дня тільки й чуємо схід-захід, одні-інші, патріоти- бандюки. Хочеться критачи, як так ми однакові, ми єдині, ми живемо в одній країні. Схаменіться, ми живемо не для влади ,а для себе, для наших батьків і дітей. Ми не вибираємо собі Батьківщину. Щоб побудувати гарну країну треба змінити стереотипи. Не важливо з якого ти куточка України, важливо, що ти готов зробити для своєї неньки.

Наша душа, душа українців залишиться з нами назавжди, Справжнім українцем повинен бути кожен із нас…бо наша країна лише одна, втративши її, ми втратимо себе….