Як каталоги рятують історію: книга видавництва РВВ повертає голос українській артилерії

Коли культура опиняється під прицілом війни, важливою стає не лише зброя, а й ті, хто фіксує, що ми маємо, щоб не втратити назавжди.

Саме цій ідеї присвячене нове видання видавництва РВВ – книга «Артилерія XIV–XVIII століть з фондів Львівського історичного музею», авторки Мар’яни Верхотурової, кандидата історичних наук, доцентки, фахівчині з військової історії.

На презентації книги під час фестивалю «Книжкова країна» Верхотурова наголосила:

«Ми говоритимемо про артилерію як про музейні культурні цінності. Але не забуваймо – це зброя. Українці сьогодні дуже добре зрозуміли значення наявності зброї і майстерності володіння нею – для держави, для перемоги, для самоповаги».

Каталог як документ спротиву

Авторка пояснила, що головна цінність книги – не лише у науковій систематизації, а у фіксації знищених і розпорошених колекцій, що колись належали Україні.

«Каталог – це фіксація предметів у часі і просторі, відкрита база даних. Якби ми мали каталоги колекцій Херсона, вивезених під час окупації у 2022–2023 роках, ми б розуміли, що втратили і що маємо повернути назад».

Такі слова сьогодні звучать майже як маніфест музейників і істориків. У час, коли російська агресія знову нищить фонди, каталогізація стає зброєю пам’яті – тим, що документує існування речей і дає змогу їх ідентифікувати через десятиліття.

У розповіді Верхотурової звучить не лише історія зброї, а й драма музейних колекцій Львова.

Вона згадує, як у XX столітті пам’ятки не раз втрачалися під час воєн і радянських «реформ».

«Після 1940 року п’ять великих музеїв Львова – історичний, Собеського, Любомирських, НТШ, Дідушицьких – почали об’єднувати. Це була трагедія: у процесі збору втратилася величезна кількість пам’яток. Тоді ж зі Львова вивозили гравюри Дюрера, прапори, зброю. Ми дізнаємося про них лише завдяки старим каталогам».

Саме тому, підкреслює вона, кожна така книга має архівне і національне значення. У ній зафіксовано не тільки самі предмети, а й історію їхніх переміщень, реституцій і повернень.

Втрачені гармати і повернена пам’ять

Одним із відкриттів дослідниці стала історія львівських гармат, які зникали, мандрували і поверталися через кордони.

«Я впізнала одну гармату, яку вважали втраченою, у Варшаві, в Музеї війська польського. Вона була вивезена зі Львова ще в 1960 році, але тепер у нашому каталозі вона відображена в розділі “Втрати колекції”».

Інший випадок – легендарні гармати Леонарда Герле, які пройшли шлях від Львова до Несвіжа, потім до Москви, а згодом через реституцію повернулися до Кракова і зрештою – додому.

«Ми можемо побачити, скільки історії несуть за собою два предмети – скільки видатних людей до них торкались, скільки епох вони пережили».

Наука, що пахне металом

У книзі описано також методи дослідження металу гармат – від спектрального до мікроскопічного аналізу.

«Метал – це жива матерія. Якщо розрізати його і подивитись під мікроскопом, він виглядає, як кавун на світлі – зернистий і теплий. Метал самоочищається з часом, і ця чистота допомагає нам датувати предмет».

Такі описи показують, що наукова праця тут межує з ремеслом і навіть мистецтвом. Кожен спил металу, кожна крихта бронзи – частина історії, яку Верхотурова документує з ювелірною точністю.

Роль видавництва РВВ: робити знання видимими

Саме видавництво РВВ зробило можливим, щоб цей каталог став публічним документом, а не залишився у музейних папках.
Воно продовжує свою місію – публікувати наукові видання, що повертають Україні її архіви й артефакти, фіксуючи факти, а не версії.

«Каталог не втрачає цінності, а лише набуває її з роками. Є приклади, коли колекцій уже немає, а каталоги залишилися – і стали єдиним джерелом інформації», – каже Верхотурова.

Для «РВВ» такі книги – це не просто наукові праці, а акти історичної віднови. Кожне видання – це цеглина у фундамент української культурної пам’яті.